Працівник не може бути допущений до роботи без повідомлення ДФС

За інформацією Управління Державної служби України з питань праці (Держпраці) у Черкаській області працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом або розпорядженням власника чи вповноваженого ним органу, та повідомлення Державної фіскальної служби (ДФС) про прийняття працівника на роботу.

Цього вимагає ст. 24 КЗпП. Повідомлення має бути надіслане суб’єктом господарювання та отримано органами ДФС до моменту фактичного допуску працівника до роботи.

Режим роботи працівника повинен підтверджуватися документально (режим роботи, графік роботи, табелі обліку використання робочого часу). Щоб уникнути непорозумінь, Держпраці рекомендує подавати повідомлення напередодні дня від дати початку роботи працівника, тобто дата наказу про прийняття працівника на роботу й дата початку роботи працівника не повинні збігатися.

Джерело: Управління Державної служби України з питань праці у Черкаській області

Скільки зберігати документи

ДФСУ роз'яснює, що більшість первинних документів необхідно зберігати більше 3 та 5 років у разі, якщо вони містять інформацію про фінансові операції.

Які первинні документи слід зберігати понад 3 роки - роз'яснення від ДФС

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ

від 08.06.2017 р. N 550/6/99-99-14-03-01-15/ІПК

Про надання податкової консультації

Державна фіскальна служба України розглянула лист  про надання індивідуальної податкової консультації в письмовій формі щодо права вилучати для знищення первинні фінансові та бухгалтерські документи, строк зберігання яких перевищив 3-річний строк зберігання, і період, за який складені такі первинні документи, був перевірений в ході камеральної перевірки органами ДФС, та повідомляє таке.

Статтями 6 та 19 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діють у межах повноважень та спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У пункті 44.3 статті 44 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) зазначено, що платники податків зобов’язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон).

Відповідно до вимог пункту 1 статті 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Разом з тим, пунктом 6.1. "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за N 168/704 (далі - Положення N 88), зазначено, що первинні документи та облікові регістри, що пройшли обробку, бухгалтерські звіти і баланси підлягають обов’язковій передачі до архіву.

Згідно з пунктом 6.6. Положення N 88 строк зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності в архіві підприємства, установи визначається згідно з нормативно-правовим актом з питань визначення строків зберігання документів, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства.

Терміни зберігання документів передбачені пунктом 44.3 статті 44 Кодексу та Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 р. N 578/5 (далі - Перелік).

Перелічені в зазначеному Переліку терміни зберігання документів є мінімальними. Більшість видів первинних бухгалтерських документів слід зберігати не менше 3 років та 5 років у тому випадку, якщо такі документи містять інформацію про фінансові операції. По рішенню експертної комісії підприємства ці терміни можуть бути подовжені.

Що стосується документів за межами 1095-денного терміну їх зберігання, то відповідно до пункту 102.1 статті 102 Кодексу контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов’язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

При цьому у випадках, визначених пунктом 102.2 статті 102 Кодексу, грошове зобов’язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 статті 102 Кодексу.

При цьому, відповідно до абзацу першого пункту 44.1 статті 44 Кодексу дані податкової декларації повинні бути підтверджені первинними документами, регістрами бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 Кодексу.

Порядок, підстави та особливості проведення контролюючими органами перевірок платників податків встановлені главою 8 Кодексу.

Водночас зазначаємо, що відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Кодексу камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Тобто такі перевірки здійснюються на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, без перевірки регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Крім того, зазначаємо, що відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року N 375 (зі змінами), Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, державну політику у сфері бухгалтерського обліку та забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової, митної політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Що стосується реєстраційного номеру індивідуальної податкової консультації в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, то таким номером є реєстраційний номер цього листа.

Інші виплати, пов’язані з оплатою праці

         

Державна фіскальна служба України у листі від 07.04.2016 № 7781/6/99-99-19-02-02-15     розглянула питання щодо інших виплат, пов’язаних з оплатою праці, та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу ІІІ Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат на формування резервів та забезпечень для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечень на відпустки працівникам та інші виплати, пов’язані з оплатою праці, та резервів, визначених п.п. 139.2–139.3 Кодексу) згідно з національними положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108) заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому вираженні, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Заробітна плата складається з основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат (ст. 2 Закону № 108).

Абзацом третім ст. 2 Закону № 108 визначено, що до інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Додатково зазначаємо, що п.п. 2.3.2 п. 2.3 ст. 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.2004 № 5, також передбачено інші виплати, які включають винагороди та премії, що є одноразовими, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Таким чином, якщо забезпечення (резерви) створюється для відшкодування майбутніх витрат за іншими виплатами, пов’язаними з оплатою праці, сума витрат на формування такого забезпечення не збільшує фінансовий результат для цілей оподаткування податком на прибуток. 

За більш детальним роз’ясненням терміна «інші виплати, пов’язані з оплатою праці» доцільно звернутись до Міністерства соціальної політики України.

Як оподатковувати страхові внески, перераховані роботодавцем, за договорами довгострокового страхування життя

ДФС у листі від 21.03.2016 р. № 6049/6/99-99-19-02-02-15 роз’яснила порядок обкладення податком на прибуток і ПДФО сум страхових внесків, перерахованих роботодавцем за договорами довгострокового страхування життя й нарахування ЄСВ на такі суми.        Щодо податку на прибуток. Зокрема, податківці зазначили: відповідно до ст. 1231 ПКУ, якщо договір довгострокового страхування життя протягом перших п'яти років його дії розривається з будь-яких причин до спливу мінімального строку його дії чи до настання відповідного страхового випадку, у результаті чого відбувається часткова страхова виплата, виплата викупної суми чи повне припинення зобов'язань страховика за таким договором, — страхувальник, який визнав у бухгалтерському обліку витрати, зобов'язаний збільшити фінансовий результат до оподаткування звітного періоду на суму таких попередньо сплачених платежів, внесків, премій із нарахуванням пені в розмірі 120% облікової ставки НБУ, що діяла на кінець звітного періоду, у якому відбулося розірвання договору чи такий договір перестав відповідати вимогам, передбаченим ПКУ.        Щодо ПДФО. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, сума страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачена будь-якою особою —резидентом за платника податку чи на його користь, окрім сум, що сплачуються:        1) особою-резидентом, що визначається вигодонабувачем (бенефіціаром) за такими договорами;        2) одним із членів сім'ї першого ступеня споріднення платника податку;        3) роботодавцем-резидентом за свій рахунок за договорами недержавного пенсійного забезпечення платника податку, якщо така сума не перевищує 15% нарахованої цим роботодавцем суми заробітної плати платнику податку протягом кожного звітного податкового місяця, за який сплачується пенсійний внесок, внесків до фондів банківського управління, але не більше п'яти розмірів мінімальної заробітної плати, установленої Законом «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, у розрахунку за місяць за сукупністю таких внесків.        Отже, суми страхового внеску, перерахованих роботодавцем за договорами довгострокового страхування життя за працівника, включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого працівника й обкладаються ПДФО за ставкою 18%.        Щодо ЄСВ. Податківці прирівнюють суму сплачених страхових внесків за договорами довгострокового страхування життя, сплачених за найманих працівників, до заробітної плати, отже, на їх думку, такі суми обкладаються ЄСВ.

Джерело: 911